Піфії в рясах

Піфії в рясах,
або
«правда» від жриць-віщунок

ВСТУП

Без сумніву можна виразити щиру вдячність представникам Російської Православної Церкви в Україні (далі – РПЦ) за праведний гнів з яким вони обрушились на Українську Православну Церкву Київського Патріархату (далі КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ) з приводу статті про те яку «гарячьо» молилися в РПЦ за безбожника Сталіна. Найбільше дякуємо за те, що цим пробуджуєте у людей бажання шукати правду і вивчати історію своєї Батьківщини та Православної Церкви! Там багато чого цікавого!
За що ще дякуємо:
1. Нарешті за майже двадцять років ясно заявлено, що за вивіскою Українська Православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП) приховується РПЦ. Для чого ж було скільки часу українському народові голову морочити називаючи себе Українською Церквою?
2. Що фактично визнали себе правонаступниками тих церковників з РПЦ котрі відверто і неприховано плазували перед Сталіним. Цим зраджуючи Церкву і мучеників які від нього постраждали.
3. Що показали явну неспроможність заперечити компрометуючі РПЦ історичні факти (наприклад церковної молитви за «ваїнствующева» атеїста). А значить визнали факт брутального порушення канонів.
4. Показали, що за певних обставин порушувати канони можна, щоправда тільки самій, самій «каноніческой» – тобто РПЦ
5. Враховуючи критичну реакцію ми можемо більш ретельніше зупинятись на проблемних, не зручних для РПЦ питаннях, щоб показати що «каноніческая» РПЦ не така вже й канонічна. Звичайно з однією метою – закликати братів до покаяння і скорішого виходу з омани.
Що засмучує:
1. Що «Роздуми» сприйняли не як заклик до покаяння перед Богом і людьми, а як приниження.
2. Що публічно не покаялись перед народом в тому, що стали частиною тоталітарної секти під назвою ленінізм, а навпаки оправданням таких діянь показали себе продовжувачами цих діянь.
Якщо такі убогі роздуми про молитву за рідного, дорогого і «гарячьо любімава » Московською Патріархією (далі РПЦ) атеїста і небажання молитися за єдиновірних братів з УПЦ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ сколихнули думки людей, то залишається лише побажати, щоб більш вправний полеміст чи історик написав глибше дослідження про «саюз нєрушимий» – РПЦ та компартію. Треба визнати що «Роздуми» не розкривають всю глибину піднятого питання. Та виявляється і на такі, лише поверхово проаналізовані факти, аргументованої відповіді немає. Одні пафосні словеса і каламуть думок. Підняте питання непросте і, як показує час, актуальне для сьогоденних стосунків між православними в Україні (для тих хто не знає – це назва нашої держави).
Наголошуємо – історія (в тому числі і церковна) складається з конкретних задокументованих фактів, в тому числі й тих самих «старих журнальчіков» (тобто офіційного друкованого органу РПЦ Журналу Московської Патріархії (далі ЖМП), на які опоненти повинні відповідати спираючись на конкретні документальні факти. А то вийшло як в спілкуванні з сектантами – ти їм говориш про одне, а вони про десяте…
Ці «стариє журнальчікі» були і є джерелом для написання наукових праць зокрема вихованцями, студентами та аспірантами семінарій та академій тої ж таки РПЦ. Навіть сам теперішній керівник РПЦ в Україні (т. зв. УПЦ МП) митр. Владімір (Сабодан) написав і захистив 1979 року магістерську дисертацію на тему «Экклезиология в русском богословии в связи с экуменическим движением», тема скажемо так модна і актуальна на той час, у роботі над якою просто не можна було обійтись від цих самих «старих журнальчіков» в яких була навіть спеціальна рубрика – «Экуменические контакты» – в якій щомісяця декілька десятиліть друкували спеціальні матеріали про зустрічі, засідання, богословські діалоги між православними, католиками та протестантами. Автор цієї дисертації дає посилання на ЖМП від самих перших його номерів починаючи з 1944 року.(Цій цікавій дисертації як і екуменічній діяльності згаданої особи ми ще приділимо окрему увагу).
Вкотре наголошуємо, що історія це не балаканина на тему, а конкретні факти причому такі які впливали на хід цієї історії ї які засвідчені чи документами, чи достовірними свідками. Не даремно ж апостол закликає: «бабських байок віддаляйся» (1 Тим. 4:7). Звертаю увагу на те, що вислів «бабських байок» в оригіналі γραώδεις μύθους [граодіс міфус] – дослівно можна перекласти як «байки чи видумки які личать лише бабам». Що ж це за «міфи», тобто видумки? Це приміром фантазія хворобливої уяви давньогрецької піфії – провісниці яка в чаді випарів величаво і безапеляційно провіщала як мовиться «що слина на губу принесе» в той час як її зі священним трепетом слухали стародавні греки. Але то були язичницькі піфії – жриці (з них спрос невеликий), а ми все ж таки християни, нам не личить з них брати приклад! Сказано бо: «Від слів своїх оправдаєшся, від слів своїх осудишся» (Мф. 12:37) Це так, між іншим.
Дійсно Православна Церква зокрема в СРСР зійшла на Голгофу! Але є одна особливість. В широкому розумінні на ту новозавітну, євангельську Голгофу окрім Христа, що сходить для принесення хресної жертви, виходять і Мати Божа з апостолом Іоаном – які співстраждали Христу, розбійники – на страту, і воїни що здійснюючи страту мародерствували ділячи одежу Спасителя. Так і в 20 – му сторіччі були ті хто пішов на страждання за віру, були й ті що співстраждали їм, а були й ті, що фактично мародерствували – присвоювали собі належне мученикам, до того ж прославляючи новітнього пилата – Сталіна. З церковного амвону ці люди благословляли ката своїх же братів по вірі, мовляв – «вєрнай дарогай ідьотє таваріщ». Тільки от не багатьом з них і їхніх теперішніх послідовників зрозуміло,що НЕПРАВДА НЕ СТАЄ ПРАВДОЮ НАВІТЬ ТОДІ КОЛИ ЇЇ ГОВОРЯТЬ НАЙВИЩІ КЕРІВНИКИ ЦЕРКВИ (ЗОКРЕМА І РПЦ) В СВЯТОМУ ХРАМІ , ПЕРЕД СВЯТИМ ПРЕСТОЛОМ І ЗОДЯГНЕНІ В РИЗИ, І НАВІТЬ В ТОМУ ВИПАДКУ КОЛИ ТАКІ ДІЇ ОФІЦІЙНО НІКИМ НЕ БУЛИ ЗАСУДЖЕНІ.
Природа гріха і його сила проявляється в тому, що нерозкаяний гріх народжує інший гріх, а той ще інший і т. д. цей ланцюг зв’язує розум і волю людської особистості чи навіть спільноти людей. Вихід з цього замкнутого кола один – покаяння, що розриває цей гріховний ланцюг. Якщо ж каяття немає то є великий ризик поступово, так би мовити, демонізуватися. А каяття якраз і не видно. Говорили неправду не лише у згаданий нами час, говорили і до того, і тепер, як і завжди без жодного докору совісті. Новітні піфії і тепер створюють нові міфи, говорять неправду, пересмикують факти, спотворюють релігійні поняття.
Міф перший – КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ «антицерква, антихристиянство».
Ці вирази ми не знайдемо в жодному словнику, адже цей новітній сленг винайдений представниками РПЦ нещодавно. Ці вислови цілком справедливо можна назвати псевдоцерковними. Цей сленг гідний конкурент новоязу тоталітарних сект в яких і відбувається підміна понять і утворення нових слів, значення яких відоме лише сектантам (до речі, рекомендуємо почитати твір фантаста Дж. Оруела «1984» – добре роз’яснює сутність тоталітаризму). Годі шукати значення цих слів і у церковних канонах. Тому їх також можна назвати неканонічними. Хто сумнівається – пошукайте в церковних канонах!
Згадані вище гучні назви якими нагороджують своїх єдиновірців – це самодіяльність сільських священиків РПЦ. Ними вони чи то силкуються компенсувати якісь власні комплекси (можливо їм бракує уваги до них), чи то намагаються зрости у власних очах (можливо цим хочуть перебороти в собі комплекс мешовартості), чи залякати людей які прозрівають і починають глибше цікавитись незручними для РПЦ питаннями (можливо цим пробують викорінити свої дитячі страхи – розказуючи страшилки іншим). Та чи це в компетенції священиків виносити такі судження? Ні. Таке право належить не священикам, а лише церковному собору (хто цікавиться питаннями церковної субординації, статусом і правами священослужителів рекомендуємо книгу: Цыпин. В.,прот. Церковное право. 2-е узд. – М.: Изд-во МФТИ, 1996). Про це не знають миряни, тому по наївності можуть сприйняти ці слова як правду – мовляв: «батюшка ж сказав». А спитати б яку відповідальність несе цей священослужитель за такі слова – жодної.
Можна лише здогадуватися, що цим хочуть показати КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ не християни. Але саме життя говорить проти цього. Православна Церква Київського Патріархату твердо і непорушно вірує в Пресвяту Тройцю і в Господа нашого Ісуса Христа, Божество і людство в якому перебувають незлитно, незмінно, нерозлучно і нероздільно. Цією вірою живемо, спасаємось її ж і проповідуємо. Також твердо держимось православного сповідання віри в Церкву як Тіло Христове в якому ми через святі таїнства оживлюємось, освячуємось і з’єднуємось з Пресвятою Тройцею. Та взагалі можна сказати просто «прийди і подивись» (Ін. 1:46).
Можна додати й те, що коли людям з маніакальною наполегливістю намагаються довести що хтось «антицерква» і т. д. то стає цілком очевидно, що самі люди так не вважають! Інакше навіщо ж чіпляти ярлики? Це скоріше деякі представники РПЦ таким способом намагаються аргументувати порушення ними заповідей та канонів, і при цьому відвернути увагу від своїх і минулих, і теперішніх антицерковних діянь. Але наш народ не обманеш! Така ескалація протистояння з боку РПЦ говорить лише про одне – погані в неї справи в Україні. Тому вони змушені і далі вигадувати вигадки, очорнювати і принижувати інакодумців. Пора нашим браттям з РПЦ покаянням розірвати цей гріховний ланцюг! Від цього легше стане!
Міф другий – КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ «секта православного толку», або просто «секта».
Перший вираз це все той же конкурент сучасного сектантського новоязу. Чи потрібно пояснювати віщування піфії – жриці?! Завтра вона ще чогось навіщує, післязавтра ще і т. д., але жодного разу не буде нести відповідальності за свої віщування!
Завжди коли читаєш ці і подібні їм вислови не покидає відчуття того, що свідомістю читача намагаються маніпулювати, зокрема й тим,що за старою радянською схемою (типу сталінського «враг народа») розвішують ярлики на опонентів, тим самим думають надати вигляд законності своїм словам і вчинкам та зміцнити свій авторитет, хоча б у власних очах, мовляв: «ну што с етімі сєктантамі гаваріть, аніже сектанти!…». (До речі, звеличування себе через приниження інших – це ознака тоталітаризму – якщо це відбувається в будь–якій спільноті, чи привід звернутися до психіатра – якщо це трапляється в окремо взятої людини! )
Для того, щоб зрозуміти, що через підміну понять намагаються маніпулювати свідомістю читачів чи слухачів треба зробити не багато – для початку лише розібратися в термінології. В Релігійному словнику міститься таке визначення :
«секта» – релігійне об’єднання, яке відокремилося від панівного релігійного напряму, не погоджуючись з його віровченням, висуваючи ті або інші доповнення, пропонуючи зміни в системі культу (Шевченко В. М. Словник-довідник з релігієзнавства. К.: Наукова думка, 2004.)
Незважаючи на лаконічність це тлумачення поняття «секта» дає ясне розуміння того, що визначальною рисою секти (те що характеризує спільноту саме як секту)є внесення нею змін у віровченні через додавання чогось чи віднімання чогось у вірі (для християн у догматах віри). За майже два десятиліття протистояння з боку РПЦ так і не спромоглися ясно і аргументовано вказати на те в чому саме КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ порушив, змінив чи доповнив догмати православної віри! Не вказали – бо нема на що вказувати. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ ніколи не змінював догмати, а тому вішати ярлик, називаючи братів по вірі сектою – це чинити явний обман гідний мабуть лише ордену імені головного прокурора СРСР Вишінського чи медалі імені …надцятиріччя НКВС. А може того й іншого разом.
З точки зору змін у догматах віри треба сказати, що автор цих рядків в своїй відеотеці має фільм «Гефсіманія царя-мученика», придбаний в церковній крамниці Києво – Печерської лаври, де постать російського цісаря Миколи II подається як жертва за спасіння Росії ким ви думаєте… царем–іскупителем. Це є явною єрессю і цілком протирічить православному сприйняттю хресної жертви Спасителя на Голгофі за весь людський рід як єдиної, один раз принесеної за весь світ іскупительної жертви. Але пропагандистів цієї єресі ніхто особливо не викриває, не засуджує! Вона якось паралельно існує в РПЦ її так би мовити «не помічають». Ну як же – ідея третього Риму, претензії на вселенськість Російської Церкви, а тут єресь під боком…
Можливо комусь буде не до вподоби, що у визначенні терміну «секта» автор спирається на світський словник. Візьмімо тоді визначення цього терміну з православного джерела:
«В настоящее время у нас под сектой разумеется такое отделившееся от единства Православной Церкви религиозное общество, которое имеет особое, отличное от нее учение, богослужение, устройство и живет отдельной жизнью, стремясь осуществить в своей замкнутой среде религиозные идеалы» (Чернышев В.М. Сектоведение.М.,2011.)
Це визначення дещо уточнює попереднє, але і за цим формулюванням назвати сектою тих хто нею не являється – верх цинізму. Вдамося до пояснень:
1. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ дотримувався, дотримується і буде дотримуватись всіх догматів православної віри.
2. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ не змінював, не змінює і не збирається змінювати складений віками і загартований часом устав богослужбового життя Православної Церкви.
3. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ будував, будує і буде будувати своє внутрішнє життя згідно канонів Православної Церкви.
4. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ як і будь – яка Помісна Православна Церква живе своїм самостійним – автокефальним життям, але не вважає себе відділеною від всього православ’я, а тому підносить молитви за всіх православних патріархів.
5. КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ не є замкнутою спільнотою бо завжди засвідчує свою готовність до діалогу. Зокрема з РПЦ.
Отже жодних відмінностей від інших Помісних Православних Церков ні в догматах, ні в устрої, ні в богослужбовому житті – це легко перевірити! «Прийди і подивись» (Ін. 1:46).

Хіба після цього можна називати КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ сектою? Хіба що якщо дехто з представників РПЦ не знає однієї з десяти Божих заповідей – «Не лжесвідчи»! Чи може їх батьки не вчили не обманювати, як навчають цього в усіх порядних сім’ях?

Ось таким чином, як бачимо, маніпулюють поняттями, а через них свідомістю довірливих людей особи які не знають про що говорять, а може й не знають навіть елементарної термінології, хоча при цьому намагаються піднести свої судження до рівня незаперечної істини. Яка ж ціна усіх інших тверджень цих людей? У світлі вищесказаного, думаю, здогадатися не важко…

Та все ж допитливому читачеві мабуть буде цікаво дізнатися які ж організації православні вважають сектами. З усієї направду величезної їх кількості вкажемо на декілька, що цікаві для нас тим, що саме з ними представники РПЦ свого часу і не одне десятиліття «гарячьо малілісь», ось деякі з них: лютерани, кальвіністи, баптисти, п’ятидесятники, методисти, англікани та ін.
Маючи здоровий глузд і хоч трішечки поваги до інших людей (у нас ще є ті хто вміє читати й думати, а не приймати готові установки) прирівняти КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ до цих організацій неможливо. Добре що не всі представники РПЦ здатні на таке. Але ж є і ті, що можуть, підмінюючи поняття, чинити явний обман! Чому? Народна мудрість відповідає – «брехати – не ціпом махати».

Ті хто не знають елементарної термінології, проявляють цілковиту безвідповідальність в судженнях – не в праві когось повчати і видавати це за істину. Те що можна жрицям- піфіям нам християнам аж ніяк не можна робити!
Такі речі не тільки не православні вони і не наукові, і не моральні. Православні – будьте обережні !

Продовження буде. І цікаве…!