ДЕСЯТИНА

        №8

                                                                                                

ДЕСЯТИНА В БІБЛІЇ ТА СУЧАСНОМУ ПРОТЕСТАНТИЗМІ

Духовенство завжди було на виду, і тому недуги священства (не тільки cправжні, а часто і видумані) одразу стають темою, що обговорюється в суспільстві. Образ „жадібних церковників”, що тривалий час пропагувався атеїстами, сьогодні посилено використовується різними протестантськими організаціями. Тих новонавернених, що ще не зважилися до кінця зрадити православну віру, протестантські проповідники та агітатори після довгої наруги над православним богослужінням і віровченням „добивають” останнім аргументом: „А ви знаєте, що попи від людей вимагають гроші?” – і це майже завжди діє безвідмовно. А хто піде перевіряти цю нахабну брехню? Спрацьовує підсвідомий стереотип, що склався за роки радянського атеїстичного виховання… І лише тоді коли людина міцно увійде в секту – їй пояснюють, що Біблія вимагає від віруючого десятину: 10% свого прибутку навернений повинен віддавати на користь „церкви”. Крім того, на кожному зібранні буде звучати заклик до пожертвувань з того чи іншого приводу. Без збору пожертвувань не проходить тепер жодне „служіння” сектантів.

Що ж таке десятина?

Вперше про десятину згадується в Бут.14:20: Авраам дав десяту частину всього того що мав Мелхиседеку, священику Бога Всевишнього. Десятина також практикувалась в інших народів в часи біблійних патріархів. Яків десятину вводить в якості обітниці Богу: „з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину” (Бут.28:22). В той час десятина ще не була обов’язковим законом, лише тільки вираженням особливих стосунків деяких патріархів з Богом. Та не лише десятина була способом жертви Богу – існували й іншого роду пожертвування; так, у Вих.22:29-30 читаємо: „Не барися (приносити Мені) початки від току твого і від точила твого; віддавай Мені первістка із синів твоїх; те саме роби з волом твоїм і з вівцею твоєю (і з ослом твоїм): сім днів нехай вони будуть біля матері своєї, а у восьмий день віддавай їх Мені”. Первістки людей посвячувались Богу, а первістки тварин приносились на восьмий день в жертву Богу. Звичайно, Бог не має потреби в будь-чому, не потребує Він і жертв, але вводить останні як засіб для релігійного виховання людей. У Вих.35:4-29 Мойсей передає повеління Боже на пожертвування для скінії, але коли було принесено цілком достатньо, Мойсей зупинив потік пожертву-вань (Вих.36:3-6).
Під десятиною розумілась десята частина зі всього, що виробляє своєю працею людина: „І всяка десятина на землі з насіння землі із плодів дерева належить Господу: це святиня Господня; якщо ж хто захоче викупити десятину свою, то нехай додасть до ціни її п’яту частину. І всяку десятину з великої і дрібної худоби, зі всього, що проходить під жезлом десяте, слід присвячувати Господу; не слід розбирати, добре те, чи недобре, і не слід заміняти його; якщо ж хто замінить його, то і саме воно, й заміна його буде святинею і не може бути викуплене” (Лев.27:30-33). Зазвичай левіти стояли, тримаючи в руках жезл, відраховуючи кожну десяту тварину і забирали її як десятину незалежно від стану тварини, а якщо господар втручався і намагався замінити добре на погане чи навпаки то на десятину забирались обидві тварини і вибрана, і замінена. Викуп предметів десятини, тобто заміна продуктів грошовим еквівалентом, був справою невигідною, бо тоді слід було додати ще 5% від десятини. Тим самим Бог по-казав юдеям, що для пожертвувань десятини потрібні плоди самої праці, а не гроші – інакше не було б цих 5% в якості „штрафних санкцій”.
Отже, десятина йшла на користь коліна Левія, що виконувало обов’язки священства. Коліно Левія не отримало, на відміну від інших колін, земельного наділу, бо служило скинії (храму) Господній. Матеріальний добробут священиків і левитів був поставлений в самий тісний зв’язок з релігійним благочестям єврейського народу. Тому, водночас з моральним обов’язком, священики і левити мали і матеріальний привід турбуватися про підтримку релігійного життя Ізраїлю на належному рівні, як того вимагала обстановка теократичної держави. Десятина в даному випадку являла собою дещо подібне до ренти, що виплачувалась замість земельного наділу, до того ж коліно Левія складало близько 10% єврейського народу, тому в установленні десятини заключалась природна справедливість – ряд колін утримує на свої кошти одне коліно, котре виконує для всього народу священицькі функції. Після збору десятина розподілялась серед коліна Левія за доволі складною схемою. З десятини, отриманої від „синів Ізраїлевих”, виділялась десятина в жертву Богу, на первосвяще-ника, на священиків, на облаштування свят (Числ.18:21-32); також згідно Втор.14:28-29 можна зробити висновок, що через кожні три роки збирали десятину ще раз, її роздавали вдовам, біднякам і ле-витам.
Хоча в Законі не передбачалося покарання за несплату десятини, однак кожен юдей вважав своїм обов’язком підтримувати цю постанову. В дні пророка Малахії Бог навіть звинуватив юдеїв, котрі перестали жертвувати, що вони “обкрадають” Його “десятиною і приношеннями” (Мал.3:8). Чи можна таке ж звинувачення застосувати також до християн, котрі не приносять десятини? Давайте поміркуємо: закони будь-якої держави зазвичай не діють за її ме-жами. Також і закон, що вимагав приносити десятину, був частиною особливого Завіту між Богом і народом Ізраїлю (Вих.19:3-8; Пс.147:8-9). Цей закон діяв щодо ізраїльтян.

Десятина і Новий Завіт.

Як ми знаємо з Писання, Сам Бог ніколи не змінюється, але інколи змінюються Його вимоги. Біблія однозначно говорить, що жертовна смерть Христа і Його преславне Воскресіння поклали кінець юдейському Закону з його обрядовими заповідями, „скасував… закон заповідей вченням” (Єф.2:15); „знищив вченням рукопис що був про нас” (Кол.2:14). Значить, Господь поклав кінець Закону з його заповіддю про десятину. Що ж прийшло на зміну десятини в Новозавітний час? Апостол Павло не визначає конкретну суму чи частину прибутку, що її повинні збирати християни на потреби Церкви, але пропонує: „У перший день тижня кожен… відкладає в себе скільки має змоги” (1Кор.16:2). Коринфяни повинні були заздалегідь визначитися, скільки вони зможуть пожертвувати, і регулярно відкладати певну суму, щоб, коли ап. Павло прийде, не відчувати примусу давати, адже в такому випадку дехто давав би з неохотою чи під впливом лише емоцій. Кожен християнин сам повинен був визначити скільки він може дати; кожен мав чинити так, „як він вирішив в своєму серці” (2Кор.9:5-7).

Щоб „щедро пожати”, коринфянам необхідно було „щедро сіяти”. Ніколи не ставилася вимога віддавати все до останнього. Пожертвування приймались з огляду на те „що хто має, а не на те, чого не має” (2Кор.8:12-13; 9:6). В своєму пізнішому листі апостол застерігав: „Коли ж хто про своїх і особливо домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного” (1Тим.5:8). Павло не схвалював пожертви в таких розмірах, котрі порушували б цей принцип.
Слід зазначити і те, що ап. Павло проводив „збір для святих”, що були в бідності. Ніде в Біблії ми не читаємо, щоб Павло чи інші апостоли збирали майно чи десятини як плату за своє служіння (Дії.3:6). Хоча Павло завжди з вдячністю приймав дари від громад, він вважав своїм обов’язком не обтяжувати братів великими затратами (1Фес.2:9; Фил.4:15-18).
Як бачимо, серед християн в першому столітті практикувалось добровільне дарування, а не збір десятини. Пізніше св. Юстин Мученик писав: „Багаті серед нас допомагають бідним… Забезпечені, за бажанням, дають кожен скільки вважає за потрібне” („Перша апологія”, бл. 150 р.).
Слід сказати, що десятина як форма забезпечення Церкви інколи зустрічалась в Православ’ї. Так св. князь Володимир на десяту частину своїх прибутків збудував Десятинну церкву і утримував її.

Зробимо основні висновки. Зі скасуванням обрядового закону в Новозавітній Церкві десятина стала необов’язкова; в часи апостолів не було обов’язкової десятини, а лише добровільні пожертви. В Православній Церкви зараз не існує обов’язкової для всіх десятини, а виключно добровільні пожертви, хоча деякі парафіяни стараються жертвувати десяту частину своїх прибутків, посилаючись на біблійне правило. Це справа їхнього особистого благочестя. Сектанти часто критикують православне духовенство за те, що воно бере плату за здійснення треб. Давайте порахуємо, що більш важче для кишені віруючих: дати одноразове пожертвування за Хрещення, відспівування, вінчання, освячення житла – те, що частіше буває лише один раз в житті, – чи щомісяця платити 10% зі своїх і без того невеликих прибутків, не рахуючи інших зборів, крім десятини? Нагадую, що для бідних членів православної общини треби можуть здійснюватись безкоштовно, а постійно звершувані таїнства Сповіді і Причастя взагалі безкоштовні для всіх.
Чи часто в проповідях православні священики згадують про необхідність жертвувати на храм? Я можу згадати дуже рідкі випадки… А сектантські проповідники? – „М’яко і наполегливо” постійно нагадують про необхідність жертвувати. Принцип різних харизматичних деномінацій – так звана „теологія процвітання” – спотворює справжній християнський світогляд, вносячи чужі для нього поняття. Ось як говорить про зміст цього вчення людина, що залишила одну з київських харизматичних сект: „1) Вчення про „завоювання” землі і всіх сфер мирського життя для Царства Божого, тобто коли християни цілеспрямовано займаються політикою, великим бізнесом, армією, спецслужбами та ін. 2) Вчення про процвітання. Біблія говорить лише про доповнення потреб кожного християнина – Божого сина, а харизмати говорять про достаток і багатство. Тобто, кого Бог любить, кого вважає достойним – того Він обов’язково „обдарує” великою сумою грошей та інших матеріальних благ”. Як це далеко від вчення Самого Спасителя! Як це не схоже на апостолів, що жили подаянням і простим ремеслом!
Православ’я ненав’язливе, воно не пропонує готового „рецепта” вирішення всіх ваших проблем, воно кличе до здобуття молитовного досвіду, досвіду особистих стосунків з Богом. Воно і не вимагає взамін обов’язкової оплати „послуг” членства в Церкві, але шукає стосунків любові і свободи з кожним хто приходить до нього. Хто дійсно шукає спасіння, благодаті, Царства Небесного – той вже недалеко від Православ’я.


Священик Діонісій Дунаєв
“Камо грядеши”, № 1 (24), 2004 р.

Отже, десятина була актуальною в Старому Завіті. Збирали її для коліна Левія, котре, будучи безземельним і маючи обов’язок священства, було залежним від десятини. Збиралась десятина лише натуральними продуктами. В Новому Завіті зі скасуванням жертвоприношень і старозавітного священства була скасована і десятина. Апостольський собор розглядаючи питання виконання обрядового закону, постановив виконувати лише 5-ть правил в перелік яких десятина не входить (Діян.15:6-29). Закон рабства змінено законом свободи (Рим.7:6). Пожертвування, що збирались, були добровільними і спрямовувались для підтримки найбідніших. Треба згадати, що ні Христос, ні апостоли не збирали десятини.

 

Видавництво Свято-Успінського храму с.Борова Української Православної Церкви Київського Патріархату.