Коллективизация

Селянинові якому вдалося уникнути розкуркулення судилася інша доля. У його житті мали відбутися корені зміни. Об’єктивне економічне становище, що склалося в країні на початку 20-х років, змусило власті, зробити поступки приватним господарствам. Це виправдало себе, але ледь дальшому поступу шкодив застарілий спосіб виробництва в сільському господарстві. Становище що склалося в країні, а також, зовнішньополітична обстановка вимагали прискореного розвитку промисловості та проведення колективізації сільського господарства. Труднощі с причинні відсутністю скільки-небудь серйозної господарської підготовки до прискореної колективізації, збільшувалася тим, що не було проведено також і необхідної адміністративної підготовки. Як і в 1918 році, вся кампанія здійснювалася силами спішно організованих так званих “трійок” до яких входили люди, що не мали ніякого відношення до сільського господарства, а також інших тимчасових органів. Їхня діяльність не обмежувалася ніякими юридичними рамками відзначалась цілковитими свавіллям. Як правило, місцеві власті одержували розпорядження згори про те, скільки вони мусили організувати колгоспів і скільки туди повинно входити осіб, що звісно не мало нічого спільного з принципом добровільності. Дехто вважав, що “культурний рівень” селянства підвищувався завдяки безперервним зборам та пропаганді. По суті ж збори просто були знаряддям примусу. Як відомо звичною процедурою на сільських зборах було запитання, яке ставив перед учасниками посланець партії: “Хто тут проти колгоспу та радянського уряду” або “…всі селяни повинні обов’язково вступити до колгоспу. Хто не захоче вступити той ворог радянської влади”. Роки колективізації бурхливо проходили і в Борові. Оскільки Борова вважалася селом, потрібно було створювати колгосп, а сільським господарством займалися дуже мало дворів, лише ті, що були у СОЗ.Люди в основному жили – з заробітків, а як був клапоть землі, то він служив допомогою то заробітку. На той час секретарем партійної організації в Борові був Синьов. Він прагнув колективізувати всіх борівчан, але практично колективізувати не було кого, бо майже всі працювали на виробництві. Синьов на зборах ставив питання: “В нашому районі суцільна колективізація, а Борова? Пишіть заяви в колгосп!”. Але 2 березня 1930 року Сталін надрукував у “Правді” свою відому статтю “3апаморочення від успіхів” у якій він піддав різкій критиці “перегини” допущені в процесі колективізації, що порушували принцип добровільності”.

В майбутньому селянинові дозволялося залишити колгосп, якщо б він захотів це зробити. Ознайомившись з статтею Синьов не міг перенести своїх помилок і застрелився в лісі недалеко від лісопильного заводу. Хоч селянин і дістав право вийти із колгоспу, здійснити це на практиці було зовсім не просто. Все залежало від позиції місцевого партійного уповноваженого. 17 квітня 1930 р, “Правда” виклала програму на майбутнє досить чітко: “Знову ми розділяємо землю на індивідуальні господарства для тих, хто не бажає обробляти землю, і тоді ми ще раз колективізуємо.”