Голодомор

ГОЛОДОМОР У БОРОВІЙ І НА ФАСТІВЩИНІ

Жителів Борової голодомор 1932-1933 років зачепив, як і всі решта населені пункти Фастівщини. Але у порівнянні з ними у Боровій було значно менше жертв голодомору, тому що більшість борівчан працювало на місцевій залізниці, у Фастові і Києві, де їм видавали обіди і невеличкі хлібні пайки в їдальнях майстерень і заводів. А це у той страшний час було великою підмогою.

Вдалося за спогадами очевидців на нинішній час встановити таких борівчан, що загинули від голодомору:

Діти:
Слизький Ілля Степанович, у 1933 році, мав до 5 років;
Жук Володимир, у 1932 році, мав до 10 років;
Яковчук Михайло, у 1933 році, мав до 10 років;
Благодарний Іван Йосипович, у 1933 році, мав 13 років.

Дорослі:
Благодарний Василь Йосипович, у 1933 році, мав приблизно 55 років;
Білик Володимир, у 1933 році, мав до 55 років;
Александров Андрій, у 1933 році, мав приблизно 50 років;
Гуліда Микола Іванович, у 1933 році, мав приблизно 40 років;
Науменко Михайло Іванович, у 1933 році, мав 30 років;
Науменко Марія Артемівна, у 1933 році, мала 30 років;
Маноха Денис Олексійович, у 1933 році, мав 30 років;
Колосовський Микола(\Михайло) Олексійович, у 1932 році, мав приблизно 30 років;
Маноха Михайло Денисович, у 1933 році, мав приблизно 20 років.

У 1932-1933 роках борівчани і мешканці Фастівського району відчули вже наслідки голодомору, а його причинами були намагання радянської влади насильно позаганяти всіх до колгоспів і винищити селянина-одноосібника, зробити «зачистку від нелояльного елементу». У 1929 році, коли Борівський край приєднали до Фастівського району, на Фастівщині після попередніх невдач зі створенням різноманітних ТСОЗів і комун у важкому протистоянні райпарткому КП(б)У з місцевими селянами у регіоні розпочався процес насильницької суспільної колективізації. В районі створюються перші колгоспи („12-річчя Жовтня” в Оленівці, „10-річчя ЛКСМУ” в Томашівці, „1 Травня” в В.Снітинці, „Нове життя” у В.Офірні, „Червона Зірка” у Снігурівці тощо), але їх на Фастівщині було ще мало і до них основна маса селян не йшла. У Боровій спроби створення колгоспу, взагалі, постійно провалювалися. Через це часто керівництво місцевого комсомолу примушувало своїх комсомольців добиватися у батьків роздільних актів розпаювання та здачі своєї частки землі і інвентару у колгоспи. Пік цієї примусової колективізації прийшовся на початок 1930 року.
На Фастівщині, як і скрізь в УСРР, місцевими компарткерівниками з січня 1930 року було розв`язано розгнузданий тиск з примусового утворення колгоспів, яких на початках могло виникати по декілька в кожному селі. Цьому з боку селян часто чинився спротив, що подекуди ставало причиною підпалів сільрад, хат агітаторів і вбивств партактивістів. Так, у Ярошівці у цей період було застрелено після відправки валки з зерном до Фастова організатора колгоспу Уласа Войтенка, 28.01.1930 р. прямо підчас зборів сільактиву було вбито пострілом з обрізу організатора колгоспів у с.Триліси комуніста Г.Сніцера (колишнього бідняка, призначеного директором спиртзаводу). У Трилісах на цей час вже було організовано 5 колгоспів, що було найвищим показником в районі, а всього їх загальна кількість у районі зросла до 48-ми. І якщо до 01.01.1930 р. в УСРР було колективізовано лише 15,8 % господарств, то на 01.03.1930р.― 62,8 %. Все це відбувалося в умовах розгнузданого примусу і показового рапортування, що стало причиною появи відомої статті Сталіна від 02.03.1930 р. «Запаморочення від успіхів» з критикою перегибів місцевого партактиву. Бідний народ повірив у «щирість» сталінських слів і знову почав масово з весни 1930 року виходити з колгоспів і на 01.06.1930 р. відсоток суспільної колективізації в УРСР зменшився до 36,1 %, у чому влада звинуватила вкотре …куркульських агітаторів. Проти них розпочалися репресії і справжня травля. Вже 08.03.1930р. органами ДПУ зі ст.Фастів, Кожанка, Миронівка, Попільня, Дарниця і Кагарлик почали показово вивозитися у холодних товарняках у далекі краї СРСР перші куркульські сім’ї (яким приписувався навмисний «держсаботаж»). Але їх арешти і вивезення призвели на Київщині до вибуху багатьох повстань селян (у тодішній Білоцерківській окрузі органи ДПУ їх зафіксували близько 60-ти). Звичайно, що їх придушували і це давало можливість радянській владі розправлятися з селянськими активістами, наводити на людей страх і тримати їх у покорі, виставляти непомірно високі плани здачі хлібозаготівель.
Виконанню місцевими колгоспами і одноосібниками цих нереальних завдань не допомогло і введення в експлуатацію у листопаді 1931 року нового фастівського заводу «Укрсільгоспбуд» (виготовляв допоміжні частини для МТС). Місцеве ж парткерівництво замість пошуку економічних методів посило репресивні, намагаючись за будь-яку ціну виконати московські плани.

Фото 1. На фото фрагмент публікацій «Більшовицької Будови» січня 1932 року з матаріалами про невиконання Фастівським районом нереальних планів хлібозаготівель і вимогами дати «більшовицьку відповідь» за це.


Коли на початку 1932 року в місцевій газеті «Більшовицькій будові» було розгорнуто шалену кампанію проти зривників плану хлібозаготівель 1931 року, то відтоді з’являються «нові» методи публічного впливу на керівників селянських господарств‒ пропагандистсько-шельмувальними т.зв. «чорними дошками». У №5(194) за 07.01.1932 року «ББ» друкує повідомлення влади про занесення на ці «чорні дошки» перших сіл‒винуватців (Веприк, Томашівка, Червоне). Поряд з цим рейдові бригади «ББ» друкують масу таврувальних матеріалів з місць, багато з яких були фактичним присудом звинуваченим. 20.01.1932 року (№14) у «ББ» виходить розгромний матеріал про викрите і покаране «злісне кубло» куркульських саботажників у Фастівецькій сільраді (голова Мондзелевський Пилип Остапович) і її Вінницько-Ставецькому колгоспі (1930 року утворення, голова Остап Мондзелевський), які «всіляко зривали виконання хлібозаготівельних планів» і заявляли про їх «нереальність». 17.01.1932 року вони і ще кілька керівників управи були засуджені до різних термінів позбавлення волі з відбуванням покарання за межами України, а управу Вінницько-Ставецького колгоспу за рішенням райпарторганізації було розпущено зовсім. Аналогічних випадків в районі було чимало.
28.02.1932 року в місцевій газеті «Більшовицька будова» (№30) надруковано чергове повідомлення влади про занесення на т.зв. «чорну дошку» сіл Велика Офірна, Мала Офірна, Мала Снітинка, Велика Снітинка, Фастівець, Волиця, Півні, Пришивальня, Дорогинка, Оленівка, Дідовщина, Паляниченці, Ярошівка, Триліси, Бортники, Кищинці, Кадлубиця, Снігурівка та Заріччя, завдяки чому загальне число занесених на каральну «дошку» сіл Фастівського району становило вже цифру 29.


Фото 2-3. На фото фрагменти публікацій «Більшовицької Будови» січня-лютого 1932 року з матаріалами про хлібозаготівлі та сумновідомими «чорними дошками».

01.05.1932 року в місцевій газеті «Більшовицька будова» надруковано чергове повідомлення влади про занесення на т.зв. «чорну дошку» сіл Велика Снітинка, Фастівець, Волиця, Оленівка, Дідовщина, Паляниченці, Триліси та Томашівка за «зрив засіву ранніх зернових». І на початку літа Фастівщина все більше відчуває рецедиви голодомору. Непоганий урожай цього року став майже недоступним для людей внаслідок виставлених непомірних планів його здач. У багатьох селах району починають траплятися випадки людського знесилення, опухання та смерті від голоду, що неодноразово фіксувала відкрита цього року поліклініка «Червоного Хреста» у м.Фастові. Внаслідок цього починають частішати випадки краж колгоспних запасів, нездач та приховування продуктових запасів і зерна у домашніх погребах тощо.
Також цим становищем добре скористалися відкриті у 1931 році магазини всерадянської мережі «Торгзін», що стали за продукти вимінювати у населення останні залишки золотих речей і коштовностей.
У серпні 1932 року фастівські керівники отримують лихозвісну сталінську постанову від 07.08.1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», прозваної у народі сталінським законом «про п’ять колосків». За цією постановою безліч знемагаючих людей піддавалися розстрілу та багаторічному ув’язненню, якщо підбирали на полях зерно, буряки та картоплю. Місцевим компартактивістам вона розв’язала руки для розправ, обшуків та насильницького відбору залишків зерна і продуктів у хатах селян, звинувачених у зриві і саботажі виконання державних завдань з хлібозаготівель.
24.11.1932 року майже всі засоби масової інформації УСРР надрукували цьогоденну Постанову Раднаркому республіки про накладення високих штрафів за невиконання хлібоздач одноосібними господарствами (в якій облвиконкомам також дозволялося подвоювати штрафи на своїх територіях). На її виконання обласні керівництва КП(б)У і виконавчої влади відразу жваво відгукнулися. Зокрема, Київський облвиконком.

Фото 4. На фото копія лихозвісної Постанови Київського облвиконкому від 28.11.1932 року «Про стан хлібозаготівель по Фастівському, Чигиринському, Тетіївському і Лисянському районах», в якій вказується на особливо незадовільний перебіг хлібозаготівель у цих районах з погрозою застосування репресивних вилучень гостродефіцитного краму.

Влада давила людей не тільки хлібозаготівлями. Отримана з столичного Харкова 01.12.1932 року Постанова Раднаркому УСРР безпосередньо торкалася Фастівщини, бо забороняла торгівлю картоплею у великій кількості районів Чернігівської та Київської областей, які не виконали попередніх госпзобов‘язань і не здійснили належної перевірки наявних фондів картоплі в колгоспах і своїх селах. Цією постановою віддано розпорядження місцевим виконкомам здійснити посилені додаткові перевірки всіх наявних фондів картоплі в колгоспах «завинених» областей та забезпечити будь-якими засобами заготівлю картопляних запасів, не дивлячись на лютий голод та випадки людоїдства.
Прийнята 03.12.1932 року у Харкові Постанова Раднаркому УСРР забороняла людям ще й торгівлю м‘ясом і худобою у всіх районах Київської, Чернігівської і Вінницької областей, а у Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях– у тих районах, які не виконали план попередніх заготівель м‘яса. І, нарешті, люди дочекалися виходу, взагалі, зловіщого рішення комуністичних керівників проти свого народу.

Прийнята 06.12.1932 року у Харкові спільно з ЦК КП(б)У лихозвісна Постанова Раднаркому УСРР про чорні дошки сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі, вводила додаткові санкції проти них. Окрім попередньої адміністративно-інформаційної «травлі», занесеним на «чорну дошку» господарствам припинявся завіз промислових та продуктових товарів, їм припинялося будь-яке кредитування, а на їхніх територіях заборонялася будь-яка державно-кооперативна торгівля (через що вказані села опинялися у кільці економічної блокади і неможливості вижити, а також повинні були слугувати страхаючим прикладом для інших територій УСРР). Практично всі села Фастівщини зазнали на собі дії цієї постанови, тому становище у регіоні погіршилося до неможливого.
1933 рік лишився в жахливих споминах фастівських людей, бо голодомор уніс тисячі людських життів. На Фастівщині не було жодного села, яке не постраждало від штучно створеного голодомору. А у цей же час цинічно партійні «буксирні бригади» і «райуповноважені» на т.зв. «червоних валках» з червоними прапорами переможно-демонстративно відправляли відібране у селян зерно до Фастова. Закріплені районним начальством партійні «уповноважені» не мали права покидати свої села до виконання планових завдань і просто лютували у насильницькому відборі у селян залишків продуктів. Фізично неможливі для виконання людьми плани здач хліба партфункціонерами пояснювалися лише навмисним саботажем куркулів та їх спільників підкуркульників та т. зв. глитаїв (що все собі хочуть поглинути).
Такого важкого становища Фастівщина перед тим ще ніколи не знала, тому багато людей намагалося як завгодно виїхати у інші краї. Але на перешкоді їм була відсутність будь-яких документів, які сільради у цей час навмисно нікому не видавали. Селяни стали невиїздними, хоча великі маси бродяг і втікачів заповнювали всі вокзали України, у тому числі Фастова і Мотовилівки. Органи ж НКВС їх насильно повертали додому, а кордони УСРР були наглухо перекриті, аби новини про «щасливе життя» в Україні не поширювалися просторами СРСР. Через це у Боровій було у 1932-1933 роках чимало загиблих немісцевих «жертв голодомору», які помирали прямо на станції. Всіх їх підбирали і везли на валках до ями на місцевому цвинтарі, тому облікувати таких людей дуже важко. А їх місцеві люди бачили чимало.
Проведені пошуки і зібрані у 1993-2007рр. відомості доводять, що під час геноцидних голодоморних 1932-1933 рр. до смерті було замордовано голодом щонайменше 324 селян с.Оленівка, у селі Кожанка―понад 348 мешканців, с.Кищинці―понад 256 мешканців, у с.В.Снітинка―314 мешканців, с.Дідівщина―117, с.Малополовецьке―177, с.Трилі-си―120, с.Пилипівка―226, с.Томашівка―69, с.Федорівка―110, с.Яхни―93, с.Веприк―86, с.Фастівець―88, с.Клехівка―67, 327 мешканців с.Червоне, щонайменше 43 мешканці В.Мотовилівки і дуже багато селян з інших сіл Фастівщини. Хоча і ці цифри не остаточні, але вже по ним можна побачити, що для деяких малих сіл такі цифри межували з повним вимиранням. До 1930 року у Трилісах жило понад 5 тисяч людей, у Мало-Половецькому 4 з половиною тисячі мешканців, у Дорогинці майже 3 тисячі селян. А нині? Де ж подівалися люди?
Їх, на жаль, дуже «прорідив» голодомор 1932-1933 років, через що багато людей передчасно лягли у могилу або покинули всіма можливими методами «штучно заблоковані для вимирання» села Фастівщини. Трішки менше, як і у Боровій, постраждали у той жахливий час люди Фастова (щонайменше 53 смерті, хоча саме до нього обхідними шляхами намагалися діставатись люди з сіл району, але органи НКВС як «виявлених бродяг» повертали їх назад та ще пильно слідкували за тим, аби ніхто з них не міг купити квитків у залізничних касах), де на підприємствах їх хоча б якось годували і видавали пайки. Але наслідки жахливої голодоморної політики сталінської влади на Фастівщині були у той час видні всюди. Найбільше у селах, звичайно, цілеспрямовано гинули члени сімей одноосібників (бо колгоспникам давали хоча б раз у день якусь «похльобку», а партчиновникам КП(б)У― ще й додаткові пайки), але всі ці факти всіляко прихо-вувалися владою (яка всі звітні статпоказники занижувала чи записувала звичайними смертями «за віком», а коли місцеві керівники вже не могли приховувати велику масу смертей від голоду та просили допомоги «згори», то правління їх колгоспів просто розпускалися і замінювалися «лояльними» сторонніми чиновниками, що могли подавати «потрібну статистику» до центру). Таке жахливе життя продовжувалося до середини літа 1933р.
Новий урожай 1933 р. і зниження нереальних планів держзаготівель дали можливість Фастівщині трохи оговтатися від недавнього голодоморного періоду. Відтепер, після пережитих людьми жахів, повальному утворенню колгоспів та вступу до них свідомо добитих одноосібників дорога була майже відкритою, бо їх залишилося на Фастівщині зовсім небагато. Хоча деякі лишилися. Чисельність місцевих колгоспів знову почала зростати, а при всіх МТС партія заснувала оплачувані політвідділи (коли на початку 1933 р. кількість колгоспів вже декілька останніх років залишалась на відмітці 48 господарств, то наприкінці року вона почала зростати). Всім селянам стало зрозуміло, що інакше вижити буде неможливо. Місцеві парткерівники радісно відправляли до вищих інстанцій рапорти про повну перемогу над «куркульством» як класово-суспільним явищем, несамовито таврували його у «Більшовицькій Будові» і переслідували інших «класово-ідеологічних ворогів» (кількість відкритих справ на фастівчан за «антирадянську діяльність», «націоналістичний ухил», «контрреволюційний саботаж» у цей час була чималою). І все ж таки, коли влада у 1934 році провела чергові вибори до рад, то знову побачила багато не тих, що треба, облич на місцях.


Фото 5-7. На фото фрагменти публікацій «Більшовицької будови» за 18.11.1934 року про вибори до сільради у с.В.Мотовилівка, скасування їх результатів бюро Фастівського райпарткомітету КП(б)У, вимоги замінити нелояльних людей у Веприцькому виборчкомі.

Але після ви мордування людей у 1932-1933 роках, комуністична влада у 1934 році вже ні з ким не церемонилася і всі вибори незручних для неї людей були просто брутально анульовані, а внаслідок організованих «по-більшовицьки перевиборів» досягнуто потрібного результату. А що не було зроблено у 1932-1933 роках голодомором, то буде у 1937-1938 роках буде зроблено револьверами.

 

Едуард Мондзелевський,

історик-краєзнавець, голова Фастівської «Просвіти»